top of page

Редакторка Юлія Мороз: «Англійських слів в українських текстах не має бути»




Нещодавно юікс-райтери мали гарячу дискусію про узгодження назви своєї спільноти («UX-райтери України») із чинним правописом. Було висловлено чимало різних думок, пропозицій та аргументів. Зрештою відділити кукіль від пшениці вдалося не до кінця, принаймні за моїми відчуттями. Це наштовхнуло мене на думку, що нам потрібна професійна бесіда зі знавцем української мови, щоби ґрунтовно розібратися в темі слів іншомовного походження та їх адаптації до української мови. До цієї розмови я запросила редакторку Юлію Мороз.


Юлія Мороз — літературна редакторка, коректорка. Працює переважно з публіцистикою, нонфікшном і художньою літературою. Випускниця КНУ імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики, спеціальність «Видавнича справа та редагування». Співпрацює з видавництвами, приватними компаніями, авторами. Авторка блогу про українську мову в інстаграмі й фейсбуку. Членкиня Асоціації українських редакторів. Лекторка курсу з редагування від «Літосвіти».


На мій субʼєктивний погляд, розмова вийшла дійсно змістовною та цікавою. Якщо ви хотіли би бачити інтервʼю з пані Юлією на інші теми — будь ласка, пишіть про це в коментарях. Дякую.


Ярослава Качан, райтерка



— Юліє, які думки у вас викликає мова на цьому скриншоті? Поясніть, будь ласка, що тут не так, якщо не так.



— Перша думка — я точно не цільова аудиторія цього сайту. Тут багато не відомих мені назв і термінів. Насамперед це назви професій (VP of Engineering) чи інші терміни з галузі ІТ (REST-клієнти). Однак, якби я шукала щось конкретне, то впевнена, що змогла б зорієнтуватися.


Якщо подивитися на текст оком редакторки, то насамперед тішить термін «айтівець». Нерідко можна побачити, що від абревіатур утворюють назви осіб за професією, додаючи -шник (айтішник, есбеушник, даїшник, атошник). Однак такий спосіб утворення характерний саме для російської мови, а в українській мові варто послуговуватися суфіксами -івець, -іст чи сполучним приголосним й: атовець, даївець, зеесувець, айтівець, педевейник, пепеовець, есбеувець, ефесбіст. До речі, якщо ми утворюємо слово від абревіатури, то пишемо його малими буквами.


Водночас дещо складно сприймати суміш двох мов (full-time робота, історія Product Designer). Сайт український, тому незрозуміло, чому в текстах вжито так багато іноземної мови.


— А чи обовʼязково вписувати всі іншомовні слова в українську мову?


— Я не бачу жодних підстав розбавляти українську мову іноземними словами. Це вийде щось like ти хочеш висловитися mais тобі хард пригадати відповідні 字 і ти застосовуєш ол ю ноу. Українська має залишатися українською. Головне — не варто плутати слова інших мов з українськими словами іншомовного походження. Це чомусь найбільше спантеличує людей.


Спробую пояснити: комп’ютер — це українське слово іншомовного походження, full-time — це англійське слово, і його в українських текстах не має бути. Цілком імовірно, що через кілька років новоутворене слово «фултайм» приживеться в мові і його застосовуватимуть на рівні слів «івент», «бекграунд» тощо, однак важливо розуміти, що якщо ми запозичили ці слова, то їх треба писати українською мовою (кирилицею).


Мова розвивається, тому нових слів з’являтиметься дедалі більше, але не варто своїми знаннями латині, французької чи англійської мов розбавляти нашу кирилицю. Найкращий варіант — використовувати українські відповідники, коли вони не шкодять змісту: full-time = повний робочий день; meeting = зустріч чи нарада; app — застосунок.


Бувають ситуації, коли нові слова утворено в мові, якою розмовляють творці предметів чи явищ, що позначають ці слова. Наприклад, комп’ютер створили в США, саме тому це слово ми запозичили з англійської. Така сама ситуація із чатботом чи майстеркласом — ці явища прийшли до нас з англомовних країн, тому ми й засвоїли так, як звучить в оригіналі. Могли, звісно, придумати свої слова, але ніколи не вгадаєш, яке поняття перекладемо, а яке — запозичимо. Якщо я не помиляюся, у галузі ІТ майже всі терміни походять з англійської мови і легше їх прямо запозичити, ніж створити свій відповідник, тому ми й маємо реквести, бекапи й фреймворки. Слова саме в такій формі для української прийнятні, а от request, backup чи framework в українських текстах — це геть неестетично й навіть другосортно, я б сказала. Тому слова інших мов в оригінальному написанні не те що не обов’язково вписувати в українську мову — їх узагалі не варто сюди тягнути.


— Але ж ви також щойно вжили «ІТ»...


— ІТ — інформаційні технології, це українська абревіатура, читається [і т е]. Просто в нас цю абревіатуру вимовляють з англійським звучанням (як вайфай, а не віфі). Загалом пояснити можна так: ІТ — це галузь інформаційних технологій, а айті — це сленговий варіант назви галузі інформаційних технологій, англіцизм (який згодом може прижитися і в літературній мові). Так само сталося, наприклад, з "піаром", що пішло з PR — public relations, хоча в українській мові це "зв’язки з громадськістю". Тобто ІТ та айті — це те саме, що піар і зв’язки з громадськістю — синоніми.


— Із цим розбіралися, дякую :) А тепер хочу розпитати вас більше про теорію та наукові підходи, адже айтівці адаптовують професійну термінологію абсолютно інтуїтивно. А які методи адаптації слів іншомовного походження до української мови нам відомі?


Деякі слова ми транскрибуємо (записуємо за звучанням): імейл, диджитал, вайфай, стейкхолдери, а деякі — транслітеруємо: Лондон, інформація, турист (а не туерист). До речі, у словниках досі є слово «дигіталізація», тобто теж транслітероване, а не транскрибоване.


Ще варто знати про типи запозичених слів. Загалом їх є чотири: екзотизми, інтернаціоналізми, варваризми й кальки.


  • Екзотизми позначають поняття чи явища із життя інших народів, тобто

ми ці слова вживаємо переважно тоді, коли хочемо описати щось із країни чи народу, про який говоримо: кімоно, юань, конгрес, корида, паранджа, хачапурі.


  • Інтернаціоналізми — це слова, які запозичили більшість країн світу, тому

вони в різних мовах можуть звучати схоже: відео, дизайнер, медіа, комп’ютер, інтернет, телефон, футбол. Гадаю, ІТ-терміни також згодом можна буде зарахувати до інтернаціоналізмів: сервер, бекенд, фронтенд, джаваскрипт.


  • Варваризми зберігають структурні ознаки чужої мови — найчастіше в

українській мові вживаються майже з ідентичним звучанням чи написанням (методи транскрипції або транслітерації): івент, секондхенд, ньюзмейкер, дашборд, даунтаун, донейт, фактчекінг, чайлдфрі. В українському ІТ-середовищі якраз дуже зловживають саме варваризмами: мітинг, атач, скролити, пінганути, релокейт, дейоф, естімейт, демка, апка, чекнути, апрувити.


Як відрізнити іншомовний термін, який може засвоїти українська мова, від небажаних варваризмів? Тут достатньо перевірити, чи було в нас це явище / предмет раніше й чи ми якось його називали. Бекенд — ні, не було, це нове явище й, більш ніж упевнена, згодом в українській мові закріпиться як термін. А от мітинг — це звичайна зустріч чи нарада, бо українська мова має інше значення слова «мітинг».

Дейоф? Це всього-на-всього відгул — чудове давнє українське слово. Сиклівлікарняний (що, не так круто звучить, як закордонне? по-сільському?); атачприкріплення, додаток, я ще люблю називати «прикріпка».


  • І останній тип запозичень — кальки. Це слова, які запозичили в інших

мовах, буквально переклавши їх повністю або частково: кавабрейк, хмарочос, телебачення, блискучий (у значенні «видатний» чи «довершений»), фундаментальний, перспектива.


Найбільше в українській мові кальок з російської: закривати очі (замість «заплющувати»), підводити підсумки (замість «підбивати»), співпадати (замість «збігатися»), старий друг (замість «давній друг») і так далі. До речі, останнім часом ми вживаємо слово «калька» неправильно, бо калька — це лише один з різновидів запозичення слів, буквальний переклад, а в нас почали цим слово називати ненормативний русизм (чи росіянізм, як бажаєте).


— Нещодавно спільноту «UX-райтери України» намагалися перейменувати на «Контент-дизайнери України» (назву вибрали голосуванням). Спільнота все ж сприйняла цю зміну негативно й наполягла, щоб в ужитку залишилася назва «UX-райтери», до якої всі звикли. Прокоментуйте, будь ласка, можливість або неможливість такого варіанту з погляду лінгвістики.


— Розумію вашу стурбованість — назва, що написана латинкою. На розмовному й неофіційному рівнях ніхто не заборонить так називати спільноту, але варто визначитися: це українська спільнота чи якась закордонна. Бо якщо українська, то офіційна назва має бути записана українською мовою, наприклад «Юікс-райтери». Так само кожна компанія, яку ви бачите латинкою (MacPaw, SoftServe, Epam), насправді офіційно зареєстрована так: «Макпау», «Софтсерв», «Епам» і похідні «Макпау проперті менеджмерт», «Софтсерв дайнамікс», «Епам системз груп» тощо. Бо нагадую: в Україні державна мова — українська, тому засновникам будь-чого треба насамперед пам’ятати, де вони перебувають і де створюють свої проєкти.


Ніхто не забороняє називати так, як тобі хочеться, однак тут постає питання, який сенс у нашу мову тягнути всі ці англійські назви. Щоб що?


— А чи встигає правопис за змінами в мові, на вашу думку? Якщо ні, чи є способи покращити ці процеси?


— Часто помічаю, що багато людей не до кінця розуміють, що таке правопис. Спробую пояснити на прикладі конституції. Вікіпедія пише, що конституція — основний державний документ (закон), який визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу систему, права й обов’язки держави, суспільства та громадян. Річ у тому, що конституцію як ухвалили, так вона і діятиме роками й десятиліттями, поки не станеться щось дійсно суттєве й незвичне, чого раніше в конституцію не додали. Тобто це не конституція має встигати за змінами в суспільстві, це зміни в суспільстві мають відповідати конституції (уявімо, що вона ідеально й ґрунтовно написана, бо якщо там є лазівки, то, звісно, їх треба виправити).


Абсолютно така сама ситуація з правописом. Правопис — це своєрідна конституція українського письма. Немає значення, чи українська мова за останні десять років запозичила сто слів чи тисячу, також неважливо, скільки утворилося нових назв — і будь-які інші процеси розвитку мови неважливі для правопису, бо всі ці процеси мають відбуватися згідно із цим правописом, а не навпаки. Тобто якщо в нас з’явилося нове слово, то ми не повинні переписувати правопис, щоб знати, як написати це слово, — ми маємо написати це слово згідно з уже ухваленим правописом.


Є одна важлива деталь (власне, тому й виникло ваше запитання) — наш правопис зовсім не досконалий, недоопрацьований і неповний. От тут і маємо велику проблему. Правопис містить суперечності й може не мати відповідей на багато запитань (наприклад, як писати тіндер і тікток — як утворення від власної назви з буквою «і» чи як уже загальна назва з буквою «и»). Бракує правил вживання розділових знаків, хочеться детального розділу про написання абревіатур (я, до речі, написала велику статтю про абревіатури, але класно було б, якби це все містив правопис), є чимало невідповідностей у написанні прізвищ, майже нереально знайти правила про вживання лапок і великої літери — того, що є, катастрофічно мало.


Чи чули про історію загибелі «Титаніка»? А чи чули думку, що, мовляв, якби «Титанік» дотримувався всіх правил безпеки, то такої катастрофи не трапилося б? А насправді річ у тому, що судно абсолютно виконало всі вимоги й дотримувалося всіх стандартів, от тільки проблемка була в тому, що стандарти виявилися, м’яко кажучи, поганими. І після цієї катастрофи довелося переписувати й удосконалювати чимало правил безпеки.


Приблизно так само з нашим правописом: його треба неабияк удосконалити й доповнити, щоб незалежно від рівня й насиченості розвитку мови він міг ідеально виконувати свою функцію.


— І все ж таки чи можу я, наприклад, вплинути на зміни в правописі? Якщо я напишу 10 мегааргументованих статей, зніму тікток на 1 мільйон переглядів або змушу всіх друзів робити сториз із гештегом #ҐуґлЦеВін — чи матиме це якийсь вплив на комісію, що погоджує правопис? Чи є дієві інструменти?


— Так, ви можете вплинути на зміни в правописі. Наприклад, перед тим як ухвалити редакцію 2019 року, комісія збирала всі пропозиції кожного українця — кожен, хто хотів долучитися до ухвалення нової редакції, міг це зробити. Коли буде наступний перегляд правопису, ви можете надіслати лист зі своїми пропозиціями та аргументами — і, цілком імовірно, дістанете схвалення.


А от чи просто так, нізвідки, вам вдасться вплинути на правопис, не знаю, час покаже. Я ніколи в житті не могла подумати, що через масову помилку відмінювання міст цю помилку унормуюють у правописі: завжди було «їду до Херсона», а тепер ще й можна «їду до Херсону» — це мені незрозуміло.


Чимало людей абсолютно не орієнтуються в українській мові та її процесах, головне переконані, що треба скасувати всі розділові знаки, бо їм чомусь дуже важко з ними жити, і «лапки не потрібні», і взагалі «в нас не має бути жодного іншомовного слова», але «давай латинку замість кирилиці!». 


Якщо ваша пропозиція абсолютно логічна й стане корисною, то, поза всяким сумнівом, варто про неї розповідати на широку аудиторію. Оскільки правопис недосконалий, то ми й мусимо про це максимально говорити. А якщо це якийсь черговий вибрик, «тому що я так звик у своїй компанії», то краще десять разів подумати.


В ІТ-сфері є чимало нових процесів, які наша мова ще не знала дотепер. Підозрюю, що саме тут дійсно важливо просувати прогресивні ідеї, бо ні правопис, ні узус ще не до кінця впорядковані в цій ніші. І я дуже тішуся, що ви небайдужі й готові присвятити час та сили, щоб закрити лазівки й виправити проблемні моменти!


— Хто, на вашу думку, має обстоювати узгодженість айті-термінології із чинним правописом? Лінгвісти чи айті-спільнота? Чи може айті-спільнота мати власний словник термінів, що не відповідає нормам правопису?


— Чудове запитання! І насправді страшна проблема — через незнання. Розпочну здалеку: коли хтось пише лист, чи документ, чи будь-що інше, то навряд чи та людина буде звертатися до лінгвістів, щоб ті сказали, що слово «будь ласка» треба писати окремо, а перед «що» ставимо кому. Ні, це елементарно освіта кожного українця. Будь-яке написання слова вивчають у школі — і потім людина живе із цим усе життя. Ну або ще довивчить мову в університеті чи на курсах. До чого я веду: немає такого, що хтось окремо має узгоджувати щось із правописом. Це лише питання освіченості. Тобто термін треба писати відповідно до правопису незалежно від того, чи про це скаже лінгвіст, чи айтівець, чи просто читач сайту. Так само як не будуть розказувати, що дорогу треба переходити по діагоналі, бо комусь так зручніше. Є прописане правило — дотримуємося його.


А от коли виникають інші труднощі, де правопис уже не допоможе, тоді справді варто звертатися до спеціалістів. Маю зустрічне запитання: чи звернулися б айтівці до філолога по пораду, як правильно написати код? От і тут так само: рекомендую мовні питання узгоджувати з мовними спеціалістами.


Стосовно власного словника термінів, які не відповідають нормам правопису, то так, гадаю, що цілком можна мати. У видавництвах це називають «редакційною політикою» — і справді часто буває, що видавництва вирішують писати деякі назви по-іншому, маючи на це свої аргументи. От тільки хочу всім дати дуже просту пораду: якщо ви вирішили якесь слово писати не за правописом, то робіть це всюди однаково. Це називається уніфікація. Якщо компанія пише «фріланс» через «і», то нехай всюди буде тільки цей варіант. Всюди — це всюди: документи, соцмережі, реклама, дизайн-продукція, презентації, сайти, та навіть внутрішнє спілкування. І, що важливо, у вас завжди має бути під рукою аргумент, чому ви використовуєте саме таке написання (якщо воно не відповідає чинному правопису).


До речі, написання слів латинкою не стосується правопису, бо правопис регулює написання українських слів. Написання англійських слів має регулювати англійський правопис. Утім, наш правопис знає, що трапляються деякі слова з латинською абревіатурою, тому згадує, як їх варто записувати (PIN-код, sms-повідомлення).


А примітка в правописі:

Назви іноземних компаній, фірм тощо звичайно подаємо кирилицею: концерн «Фольксваген», компанія «Данон». Проте на практиці використовують написання латиницею: компанія «Мicrosoft», транснаціонáльна корпорація «Jysk»

не має ніякого стосунку до питання «чи можна писати назви латинкою в українських текстах», бо це не сфера відповідальності правопису. Найімовірніше, це питання до Національної комісії зі стандартів державної мови.

1 504 перегляди4 коментарі

Останні пости

Дивитися всі

4 Comments


Цей сайт і справді не схожий на український. Англійська назва, англійський футер (кінець сторінки).

Like
Replying to

Цей сайт і не створювався як суто український, а як двомовний сайт, де англійська версія була першою. Звісно, певні речі ми ще локалізуємо (українізуємо). Враховуйте, що цей сайт створили і підтримують два техрайтери без команди розробників, дизайнерів і контентщиків 😂

Like

Дякую за цікаву та змістовну статтю. Вона порушує багато питань, на які поки немає відповідей. Дуже радий, що є небайдужі люди, а також професіонали в редакторській сфері, які можуть обґрунтовано відповідати на ці питання.

Like
bottom of page